Побачивши людину з тростиною — зупинись. Запитай про допомогу і зроби крок назустріч. Бо саме з цього починається людяність.
Олена з дитинства мала проблеми із зором, а п’ять років тому втратила його зовсім. Удома їй допомагає син, а от на вулиці вона самостійно долає маршрути, які вже знає на дотик.
Не раз чула у свій бік: «Ти що, не бачиш, куди йдеш?!» І хоч ці слова болять сильніше за будь-який удар, вона не втратила віри в людей.
«Ніхто нікому нічим не зобов’язаний, — каже Олена. — Але ми всі можемо бути добрішими».
Вона не бачить очима, але бачить серцем. Вона розрізняє дотики, голоси, турботу, а біла тростина — її підтримка, її орієнтир і спосіб відчувати світ.
Олена — майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтингу серед незрячих. Сильна духом, відкрита серцем.
15 жовтня — Міжнародний день білої тростини.